На початку 90-х Анастасія і Антон розпочали власну справу. Проте після довгих років наполегливої праці жінка усвідомила: її життя, типової бізнес-леді, пролітає швидкісною трасою сірих буднів, незважаючи на те, що бізнес дає значні дивіденди, а її двоє майже дорослих дітей успішно навчаються за кордоном. Короткотривалі відпустки разом із чоловіком залишалися в пам’яті, як пазли колись цілісної картини, що надихала, і часто завершувалися діловими розмовами. Вирватися з системи було важко, доки сім'я не захопилася популярною течією дауншифтингу. Вже рік подружжя живе в Таїланді й насолоджується життям: Настя займається улюбленим із дитинства гончарством, Антон створює будівельні проекти і керує справами по інтернету...

Дауншифтери — це сміливці, для яких кар’єра і супутні блага цивілізації — все-таки не найголовніше. Вони залишають усе й оселяються у бідних азіатських містах, живуть враженнями, досліджують невідому культуру, насолоджуються екзотичним кліматом, мандрують і займаються улюбленою справою. В той час як усе навколо просякнуто нервовими розмовами під акомпанемент телевізійних новин, вони зникають зі світу негативної інформації й офісної суєти, аби почати жити по-іншому. В наш час дауншифтерами, зазвичай, стають творчі люди з вищою освітою і багатим професійним досвідом, часто з високим рівнем прибутків.

 

Услід за художниками та імераторами

Першим відомим дауншифтером був імператор Діоклетіан (284–305 рр.) Одного чудового дня він покинув усе, поселився у своєму невеликому маєтку в Салоні (тепер це місто Спліт, що в Хорватії) і вісім років жив на самоті, залюбки вирощуючи капусту. Діоклетіан рішуче відмовлявся повернутися до влади, а на заклики своїх соратників відповідав знаменитою фразою: «Якби ви бачили, яку я виростив капусту, то не чіплялися б до мене зі своїми безглуздими пропозиціями».
Принц Шак’я Муні, більш відомий як Будда, залишив свій будинок, родину й майно, відмовився від спадщини, аби стати ченцем і присвятити своє життя вивченню того, як перебороти страждання. Життя американського письменника й філософа Генрі Девіда Торо вважається класичним прикладом дауншифтингу: він, випускник Гарварда, свідомо обрав життя в наметі, харчувався тим, що міг здобути власними руками, не спілкувався з людьми. Повернувшись у лоно цивілізації, письменник написав культову книгу «Уолден, або Життя в лісі». Французький поет Артюр Рембо «шукав себе» у країнах Близького Сходу та Африки. У звітах про його подорожі було зібрано настільки цінні відомості, що їх опублікувало Французьке географічне товариство. А якби Поль Гоген не залишив роботу в банку, аби вирушити на Таїті й творити, то світ ніколи б не побачив його геніальних полотен.

Філософія добровільної простоти

Гуру дауншифтингу вважають американського письменника Джона Дрейка, автора книги «Дауншифтинг». У ній він, до речі, пропонує реальні варіанти альтернативного способу життя. Зовсім не обов’язково «кидати все» і їхати на острови: можна перейти на більш творчу, але менш престижну й гірше оплачувану роботу, переїхати жити за місто, врешті-решт, відмовитися від підвищення (і таке буває!) або ж перестати працювати понаднормово. Одне слово, дауншифтинг передбачає усвідомлення того, що для щастя не потрібно багато.  

Куди податися дауншифтерові ХХІ століття?

Багато хто вважає, що індійський штат Гоа — райський куточок для дауншифтерів. У сусідній Росії свого часу навіть існував «Синдром Гоа»: менеджери великих московських компаній почали здавати в оренду свої квартири в столиці, аби на отримані кошти орендувати вдвічі дешевше житло в Гоа й жити — відпочиваючи. Проте з 2009 року ситуація почала змінюватися. «Ми самі все зіпсували, — кажуть дауншифтери. — Тепер ціни тут ростуть швидше, ніж у всій Індії. Свого часу дауншифтери витрачали гроші наліво і направо, звідси — зростання цін на житло, на продукти — за два роки майже на 50 %. Наприклад, орендна плата за бунгало (традиційний індійський одноповерховий будинок із широкою верандою, іноді вкритий соломою) площею 40 кв. м — 400 доларів на місяць».

Статус «нового Гоа» впевнено завойовує ТАЇЛАНД. Зняти одноповерховий будинок неподалік від пляжу можна за 320 доларів на місяць. «Таїланд дружелюбніший, аніж Гоа, — стверджують дауншифтери, які встигли пожити і там, і там. — Тут місцеве населення добре ставиться до іноземців, та й сервіс значно вищого рівня, легше вирішувати побутові питання із ремонтом, кращі продукти й вода». Вартість харчування в Таїланді — в Паттаї або його околицях — близько 300–350 $ в місяць. За ці гроші ви отримаєте якісні продукти, алкоголь, сигарети тощо.

Життя дауншифтера на популярному зараз острові КРИТ дорожче, ніж у Гоа і Таїланді, однак тут ви можете бути впевнені у своїй цілковитій безпеці. Оренда квартири обійдеться близько 600 $ на місяць, невеликого будиночка — 470 $. Місцева їжа на Криті недорога: на місяць ви витратите на неї і напої в середньому 250 $. Бензин на острові дещо дорожчий, хоча їздити особливо нікуди.

У КАМБОДЖІ, ще одному пристанищі сучасних дауншифтерів, зняти комфортабельний будинок із двома спальнями і кухнею вартує 350 $ на місяць, оренда мотоцикла і покупка бензину — 200 $ на місяць. Їжа та напої з місцевих супермаркетів спустошать гаманець на 150 $.
Діяльним людям, які назавжди і цілковито змінюють спосіб життя на дауншифтинг, у будь-якому куточку планети потрібна точка докладання зусиль. Хтось на далеких островах відкриває свій бізнес і з директора успішного медіа-холдингу перетворюється на доброзичливого власника (заодно й офіціанта) пляжного бару, інструктора з дайвінгу або віддаленого консультанта, хтось пише книги, картини або займається фотографією, спортом чи полюванням на рідкісних звірів.

Свобода вибору чи острах відповідальності?

Коментар психолога
«Люди, які обирають менш напружену роботу, можуть керуватися різними прагненнями. Заради себе. Заради сім’ї. Заради здоров’я. У дауншифтингу приховані серйозні проблеми правильної розстановки життєвих цілей відповідно до принципів душевної рівноваги. Цьому явищу не можна дати однозначну оцінку «добре» чи «погано». У всьому є свої плюси і мінуси. І не можна говорити про те, що дауншифтер — ледар, слабак чи невдаха. Ні, це не так. Адже до того, як вирушити в тривалу відпустку, вони чогось досягли у своєму житті. Дауншифтери відповідально ставляться до оточуючих, тому ідуть у нове життя, часто залишивши родині квартиру, машину, забезпечивши дітям добру освіту. Недарма деякі психологи вважають дауншифтинг «панською хворобою», вибором високорозвинених людей».

Невеликий тест

?    Ви досягли певних кар’єрних висот і тепер розумієте, що, по суті, це для вас не так важливо?
?    Ваша робота приносить вам непоганий прибуток і моральне задоволення, але в глибині душі ви усвідомлюєте, що кар’єра не входить до числа ваших життєвих цінностей?
?    Часом до вас навідується спокуса проспати роботу, відключити мобільний телефон, не з’явитися на ділову зустріч, викинути комп’ютер на смітник і виїхати кудись якнайдалі?

Якщо на всі питання ви відповіли «так», то ви — потенційний дауншифтер.

Як У СВІТІ?

У кожній країнах дауншифтинг поширений по-різному. Вважається, що чим вищий середній рівень життя в країні, тим більше людей переглядають своє ставлення до грошей і кар’єри. Тут слід підкреслити, що мова йде не про «вимушений дауншифтинг» (тобто про звільнення, неможливість знайти роботу за фахом тощо), а саме — про добровільний вибір. У Європі такий вибір вже зробили, за найскромнішими підрахунками, 14–17 % населення. Згідно з опитуваннями громадської думки, вважають себе дауншифтерами понад 30 % відсотків американців і 26 % австралійців (а останні взагалі хочуть, щоб до 2015 року дауншифтером став кожен другий австралієць).

А як У НАС?

Дозволити собі стати дауншифтером в Україні може далеко не кожен. Приблизно 3–5 % людей розглядають можливість зниження по кар’єрній драбині та зменшення прибутків, щоб за рахунок меншої завантаженості більше часу виділити на цікаву роботу або сім’ю. Епідемія дауншифтингу поки ще не охопила населення з кількох причин: по-перше, рівень життя в нас значно нижчий, ніж у США і європейських країнах. По-друге — українці ще не наситилися тим життям, головною особливістю якого є високий дохід. Як тільки розуміння того, що не в грошах щастя, стане доступним для українського населення, кількість «вільних та щасливих» суттєво збільшиться.

Бути чи не бути?

Відповідно до незалежних досліджень, серед тих, хто вже став дауншифтером, 34 % абсолютно задоволені новим життям, 37 % із них також нічого не хочуть змінювати, проте жалкують про зменшення доходів. Щоправда, є ще 16 % тих, хто важко переживає втрату колишньої зарплати, і всього 7 % абсолютно не задоволені змінами у своєму житті.
Звичайно, є люди, які заявляють, що не мислять себе без бурхливого культурного виру подій сучасного міста, комусь бракує товариства друзів, професійної реалізації чи розваг. Такі тимчасові дауншифтери будь-коли можуть повернутися до свого попереднього життя, сповнені наснаги й нових цікавих вражень.

Дауншифтинг по-українськи

ІГОР СУСЯК,  приватний підприємець
Минав час — і розвиток власного бізнесу переставав мене цікавити... Я найняв директора для ведення своїх справ, а сам почав шукати щось інше. Часто мандрував, багато — Карпатами. Там і познайомився зі своєю дружиною, в одному з походів, року Божого 2009. Одружившись, ми винаймали помешкання в Івано-Франківську, де я проживав після закінчення Івано-Франківського національного університету нафти і газу.

Ідея переїхати з міста й жити в горах народилася швидше у дружини (це було пов’язане з дитячими спогадами — її бабуся жила на Волині в чудовій дерев’яній хатині з піччю), ніж у мене, проте я з радістю її підтримав. Тому сприяли два фактори. Один — моя справа дозволяє мені бути у Франківську лише коли це потрібно. Другий фактор — це те, що прийшов час сплачувати оренду за наступний рік, тож рішення потрібно було приймати негайно. Ми й вирішили шукати хатинку в горах. Нам було важливо, щоб будинок був  дерев’яний, давній і з піччю. Знайшли будинок через інтернет — у селі Нижній Березів (Косівського району) — справді давній, з «кругляка», цебто цілого круглого девева, проте побачили його доволі занедбаним, адже там 30 років ніхто не проживав. Піч довелося  перекласти, зате тепер у нас є власне ліжко «ceragem», з функціями «потріскування дрів» і «чудовий запах лісу».

Проте результат того вартий: зараз ми мешкаємо серед незабутньої краси навколишніх гір, дихаємо свіжим повітрям, насолоджуємося природою, що нас оточує, збираємо гриби, ягоди в лісі, що починається одразу за хатою, п’ємо екологічно чисту джерельну воду.
Щоб мати таке щастя, потрібні лише бажання і відвага. Зазвичай усі виправдовуються труднощами переїзду, що виникають через роботу, відстань та погоду. Щодо роботи, то зараз можна успішно вести справи через інтернет. У нас, наприклад, є бездротове підключення, можна також підключитися до мережі за допомогою супутникового зв’язку. Дорога до Івано-Франківська (92 км) автобусом, навіть і з двома пересадками, займає дві години. Щодо погоди, то різниця температур складає 1–2 градуси, інколи  вітер на 2–3 метри швидший, зате сонце гріє частіше!

Хоча Івано-Франківськ не є надто загазованим містом, проте на Косівщині дихається значно легше. Мені здається, що, коли я повертаюся додому, стаю ближчим до природи. Поспав на печі, порубав дрова, приніс води з криниці  — ось рецепт здоров’я! Наш маленький син у селі зростає загартованим та щасливим, йому надзвичайно цікаво на вулиці — влітку ходив голеньким по травичці від квіточки до квіточки, зараз навіть у мороз вибігає на вулицю, тільки відчиняться двері, до своїх друзів собачок і киці. А потім на піч — грітися і набиратися здоров’ячка, як татко.

З господарки в нас поки що кіт і собака, на більше, певне, ще не час. Та й, зрештою, ми  не дуже й прагнемо: тут усе можна придбати в сусідів, та ще й дешево, а нам залишається час на творчість. Купували молоко по дві гривні, сметану і сир — по 10, усі продукти дуже смачні й екологічно чисті. Решту харчів купуємо на ринку в Косові, плануємо самі вирощувати овочі та фрукти. Ще в нас у селі є пекарня, де випікають хліб на дровах. І хоч ми його дуже любимо, все ж печемо свій — на дровах та ще й на заквасці, як у давнину завше робили.

Ми підрахували: якщо підсумувати всі витрати за місяць, то життя у селі дешевше, ніж у місті, проте набагато якісніше та барвистіше, можна сказати — «відпочинок щодня». Я б хотів поділитися своїм досвідом з іншими, адже плюсів такого способу життя чимало. Докладніше читайте в моїй книзі...